Вчорашній день, присвячений «На емоціях», завершився великим інтерв’ю з авторкою проекту Катериною Білохвіст. Тут і знайомство ближче, і балачка про те, як картки з емоціями еволюціонували в освітній продукт здобуття мікрокваліфікації «Ментор з емоційної компетентності».
Хто любить слухати — може скористатись аудіо-записом на YouTube, хто любить читати — тектова версія нижче.
Про початок
– Як це завжди трапляється з новими продуктами, перше, що треба мені тебе запитати – хто ти така для цього продукту?
– Для цього продукту я авторка і людина, яка придумала це. Людина з якої все почалося.
– Як нульовий пацієнт в епідемії?
– Якось так.
– Як воно тобі придумалось? Ніщо ж не приходить просто так. Є ж якась історія?
– Це сталося ще в січні, тобто вісім місяців тому. І почалося з того, коли я почала ходити до психотерапевта. Зрозуміла, що маю якісь моменти, які мені в мені не подобаються, і я хочу їх змінити.
Один з тих моментів був про «хочу» і «треба». Треба – це щось логічне, хочу – щось емоційне. Почала думати про це, що я роблю зазвичай те, що треба і забуваю про те, що хочу. Потім потрапила на один івент в зумі, де люди, зовсім мені невідомі, розказували про свої переживання. Я там просто ревіла, ми так заглибилися всередину. І так виглядає, що під всіма соціальними нашаруваннями, є щось, що нас об’єднує – це емоції. Мені це сильно запам’яталось.
І тут я подумала, що це ж прикольна тема. А я в темі емоцій, взагалі, не дуже шарю, бо в мене в голові засіло з дитинства, що якщо я відчуваю злість або агресію, то я погана дівчинка, а якщо стримую негатив в собі, то виглядаю хорошою. Якось дивно, чи не так? І тоді я зрозуміла, що мені хочеться глибше вивчити цю тему, тему емоцій.
Знайшла в інтернеті картинки зі списками емоцій. Зрозуміла, що вони різні, їх дуже багато. Виписала їх на окремі картки – вийшло сто шістдесят п’ять. Я зрозуміла: «Ага, у мене багато емоцій, треба з ними щось робити».
Саме тоді в мене оформились перші два ігрові способи роботи з емоціями та картками. Тобто я розпочала регулярно робити собі емоційний скан. Це відразу виглядало як гра. Потім я втягнула в це свого нареченого Лео, йому зайшло і він не хотів зупинятись. І я подумала, – це можна розвивати.
Про самокопання
– Що тобі взагалі ця робота з картками давала?
– Давала краще розуміння себе, що я відчуваю. Дозволяло сфокусуватися на тому, що я думаю, розумію і на тому, що відчуваю. Це була, прям, закрита сфера під замком, я ніколи про це не думала.
– Може, і не треба було?
– Та виявилося, що треба!
– Я взагалі до чого, мені здається, що інколи таке глибоке самозакопування до добра не доводить.
– Оскільки зайшла в психотерапію, то відчувала в собі готовність копати в глибину. Я зрозуміла, що це важливо, бо побачила результати того, як ти йдеш в причини, краще розумієш себе, що відчуваєш. Нарешті, я почала проявляти злість у зовнішній світ. Це був тріумф та перемога. «Ого, Катя може на когось накричати, показати середній палець». І я зрозуміла, що це та частина особистості, яка в мені ховалася, і ось нарешті вона розкривається. Я стала більш цілісною. Почала звертати увагу на сферу емоцій, а не лише на логічну свою сторону.
– Тобто, ти тепер собі можеш сказати: «Так, мені треба піти і на когось накричати».
– Це трохи не так працює. Емоції проявляють завжди, ми завжди їх відчуваємо, але більшість людей не усвідомлюють, або не хочуть розуміти і блокують їх, і от я в собі багато блокувала.
Не хотіла приймати, що відчуваю різний емоційний спектр. У мене почалося все з картками, бо я не хотіла визнавати свої «погані» емоції. Я зрозуміла, що вони є, я їх блокую, це погано для здоров’я, самопочуття, росте тривожність. Коли я почала це усвідомлювати, розуміти, і вчитися виражати, життя стало легше, все стало на місця.
– Але якщо всі люди перестануть блокувати емоції, чи не будемо ми жити в, м’яко кажучи, дивному світі? Чи тут має бути баланс? Чи треба всім розкритися: хочеш плакати – плач, хочеш кричати – кричи?
– Спочатку ми відчуваємо на несвідому рівні емоції. Другий етап – ми усвідомлюємо, якраз гра допомагає усвідомити емоції, які є в мені. Третій етап – це вираження емоцій, людина обирає, як вона буде це робити. Може на когось накричить, а може спокійними словами сказати, що мені це не подобається.
Якраз третій крок про екологічну взаємодію з людьми, екологічне соціальне вираження емоцій. Якщо, звісно, другий крок пройдено успішно, про розуміння емоцій.
– Тоді можна не виражати.
– Тоді, ймовірно, ти будеш адекватно виражати. Це той момент, який я зараз говорю з психологом. Ти не можеш адекватно виражати емоції, якщо не розумієш їх. Перше – інтелект, друге – це розуміння емоцій. Якщо ти інтелектуально розвинена людина, то ти не будеш нападати, стріляти в людей, якщо відчуваєш агресію. Емоції та інтелект пов’язані, це все в комплексі.
Ці картки допомагають мені в цьому: розуміти емоції, приймати їх, і шукати адекватне вираження. Бо я раніше це ховала в собі, а воно викликало апатію, агресію, стреси і багато всього.
Про емоційні обдумані рішення
– Чи можемо ми говорити: «Ой, це було емоційне рішення»? І разом з тим, ми не можемо заперечувати, що емоції так чи інакше, спонукають до якихось дій. Ну, наприклад, почалася війна і ти поїхала за кордон. Це було емоційне рішення?
– Так, це було емоційне рішення. У той момент це було найкраще рішення, яке я могла прийняти.
– Але воно ж було обдумане?
– Були можливості, варіанти як робити; були думки про те, як поїдемо.
Ця тривожність, страх спонукали зробити саме такий крок. Емоції спонукають до дій. Я читала, що емоції – це один з елементів прийняття рішень і стратегій. Тому класно розуміти емоції. Чим більше ти розумієш свої емоції, тим краще можеш вибрати стратегію, як можеш діяти. Це не буде необдумано, це усвідомлено.
– Тобто виходить, що дії, які ми усвідомлюємо і вміло розуміючи емоції, то ми усвідомлено розуміємо наслідки, плануємо діяльність. То в принципі, такі дії важко назвати емоційними. Бо в побуті «емоційними» ми називаємо необдуманими діями.
– Я думаю, що емоційні дії – це дії, які людина не до кінця усвідомила. Пішла емоція, а потім одразу вираження, без прийняття та розуміння.
– А далі все як в тумані…
– Так, в тумані. А потім якісь розбиті тарілки лежать на землі.
– Наскільки це взагалі коректно, на твою думку, лізти в цю сферу, тим більше з якимись інструментами? Умовно, купити комплект карт, самому розібрати, почати себе вивчати, чи нема тут ризику нашкодити собі?
– Це те, що ми зрозуміли не так давно. Ця тема складна, глибша, до неї треба бути трохи підготовленим. Тому якщо людина не підготовлена, треба завжди той, хто більше знає. Умовно ментор, який тобі допоможе. Якщо ти витягнеш картку “горе”, згадаєш про ситуацію, коли хтось помер, то має поруч бути людина, яка допоможе тебе витягнути з цього стану, яка буде більше знати і розбиратися: як допомогти в групі, собі та іншим.
Я була трохи підготовлена, бо займалася з психотерапевтом. Знала, що в мене буде хвиля злості, тому я готувалася до цього, тому мені було легше. Завжди треба бути або самому підготовленим, або мати людину, яка може спрямувати.
Тому просто так в картки не варто лізти, або може бути не той ефект.
Про те, як не нашкодити
– Логічно. Бо це ж просто картка, кусок паперу і слова. Які кожен може понаписувати та розважатися. Так в чому ж цінність твого продукту? Чому люди, які читають чи слухають, тебе, чи коли знайдуть в інтернеті «На емоціях», мають витратити гроші, і не боятися, що їм це зашкодить, а навпаки, знати, що допоможе?
– Перше, під час війни нестабільний психічний стан в більшості людей.
Тому цінність цього інструменту, в можливості допомогти собі зберегти ментальне здоров’я. Якщо не скористатись терапією, не займалася психічним здоров’ям, то багатьом зараз складно. Цінність в тому, щоб все ж таки звернути увагу на емоційну сферу, отримати знання, навички, розуміння, що таке емоції, як це працює, які є відтінки емоцій.
Отримати знання як бути ментором собі, як допомогти іншим копатися в цій сфері, а останній пункт – напрацьовувати навичку розуміння себе, інших.
Це все в комплексі допоможе вийти на нормальний психічний рівень, на новий рівень розуміння себе, на те, що зі мною все ок, я можу справитися, в мене є всі ресурси. Стати психічно здоровішою людиною. Особливо, коли зараз багато всього відбувається. З війною, з втратами, з горем дуже багато емоцій – це велика емоційна хвиля, з якою не кожна людина знає, що робити. А цей комплект допоможе з цим.
– Тобто людина купуючи це комплект, крім просто карток, що купляє?
– Перше, це навчальний курс з декількох модулів, в якому я разом з іншими спеціалістами, розказуємо про інструмент, про колоду карт «На емоціях», з чого воно складається.
Дуже важлива частина – це психологи, які розказують, що таке емоційна компетентність, що таке емоції, розбирає до деталей кожну емоцію, як вони працюють, як з ними поводитися.
Ще один елемент – це про менторство. Як бути ментором для інших, характеристики менторів, як працювати з групою.
Є різні способи, в комплекті буде 10, але люди (які долучились до тестування) вже придумують свої.
– Можна створити свій рецепт?
– Так, свій рецепт створити можна. Це навчальна програма, онлайн-курс, який людина може пройти та отримати сертифікат ментора з емоційної компетентності, така от цілісна мікрокваліфікація.
Щоб комплексно все використовувати, варто буде спочатку пройти курс і потім, глибше розуміючи інструмент, розробляти свої методи використовування.
– Ми можемо сказати, що як мінімум, якщо людина пройде цей курс, то вона може бути ментором з емоційної компетентності?
– Так, це буде цікаво для тих, хто крім себе хоче чи вже працює з іншими. Це можуть бути викладачі, вчителі в навчальних закладах; тренери, ментори, фасилітатори, які працюють з різними групами; управлінці, які працюють з найманими працівниками; лідери громадських організацій, які очолюють команди. Сфер використання багато, кому може це бути цікавим.
– Значить в комплект входить 10 готових рецептів. Для яких сфер?
– Насправді, вони різні. Там може бути для саморефлексії, якщо ти хочеш прорефлексувати свій день. Тобто сам з собою. Є рецепти для пар, наприклад з партнером або з другом.
– Мається на увазі пари закоханих?
– Та, може бути так, це другий варіант. Третій варіант – це в групі людей, може бути з родичами, класний варіант.
– А вони (родичі) не ображаються?
– Ні, насправді, цей інструмент допоміг мені поговорити з мамою про те, про що ніколи не говорили. Ми ніколи з нею не говорили про емоції, а тут з картками і оп, можна поговорити про тему, ніби зайти з іншої сторони, але про те, що я хотіла. Це може бути складно просто сісти і поговорити. А от через картки виявилось легше.
– Тобто це можливість в ігровому форматі розкривати людей?
– Так, розкривати людей для себе, і себе для людей.
– Чи нема в тебе відчуття, що це, свого роду, маніпуляція?
– Та нє, чого?
– Ну не знаю. Зараз тебе розкрию, бігом тягни картку!
– До речі, треба бути готовим. Людина сама обирає наскільки вона готова розкритися. Ти можеш взяти одну картку з емоцією «вдячність» і сказати малесеньку-дрібнесеньку історію, а можеш заглибитися, і щось таке круте, сокровенне розказати. Тобто кожен вибирає рівень глибини, в який хоче йти під час гри.
– Тобто в методиках щось супер маніпулятивного нема? Якщо людина не хоче, то вона і не відкриється як ти її картками не будеш обсипати?
– Так, на всі сто. Все залежить від людей, які грають. Спочатку може бути супер поверхнево, далі хтось розкривається, а інші підхоплюють, група йде глибше. Або всі залишаються на поверхні, бо не готові йти глибше.
– Якщо працювати з групою і з емоціями, то я особисто бачу один вагомий ризик. А раптом, якщо хтось почне в групі використовувати…скажемо так, різний рівень розкриття. Хтось відкриється глибше, а хтось може невдало пожартувати і серйозно ранити людину?
– Якраз вчора була на клубі емпатійного спілкування, у нас таке було. Люди грали в інші картки, діксіт, метафоричні картки. І хтось щось глибоке розказував, а хтось просто віджартовувався, відчувався цей дисбаланс.
Але це була перша зустріч, якраз ментор, який був, наголошував, що це безпечне середовище, тут ми ділимося власними проблемами, труднощами. Ментор закликав, щоб ми були емпатійними.
Це все приходить з досвідом, вперше може не вийти, але вийде в другій, третій, десятій зустрічі, все залежить від людей.
Ми будемо на курсі вчити, як налаштувати групу на цей процес, як підтримувати людей, коли вони розказують сумні та веселі історії. Тобто, це емпатійне спілкування, це важлива риса, яку не всі мають, але її можна розвинути як навичку.
– Ну так, бо я сам собі ідентифікую, що в мене є проблеми з емпатією, бо мені важко зрозуміти чужий сум, але легко зрозуміти радість. Дивний в мене тут дисбаланс, не знаю, як з’явився. Треба якось спробувати зіграти «На емоціях» після пройденого курсу.
– Я думаю, що це було б класно. Бо це методики менторства/коучинга, коли в людини є запит, вона хоче зрозуміти, розібратися, але не може. Якраз ментор, який проходить цей курс (отримує кваліфікацію ментора), він може через питання допомогти людині себе зрозуміти, такий собі «психолог на мінімалках». Це було б класно, якби люди за допомогою питання під час гри могли б допомагати.
– Тобто в курсі буде цей момент консультації як уникати ризиків, як працювати в групі, як підбирати групу, щоб уникати ризиків, бо тема емоцій дуже…
– Щепетільна…
– Я б навіть сказав інтимна, бо можна ранити, допомогти, можна віджартуватися.
Про власну еволюцію
– Дивлячись, які цілі.
– Окей. Ти повернулася зі Швеції.
– Так.
– Тобто ти там не залишилися. У тебе зникла тривожність, допомогли картки, чи захотіла додому?
– Ну, це все в комплексі.
– Ти виїжджала туди, щоб знайти безпечне місце.
– Так, безпечне місце. Ми були 4 місяці з мамою, сестрою. Потім я почала на волонтерських засадах працювати з різними організаціями в Україні, у мене були онлайн-зідзвони. Я зрозуміла, що це моє середовище з українцями, де я створюю освітні продукти, і мені дуже хотілося додому, бо в Швеції не могла це організовувати з цими людьми. Я соціальна людина, мені треба бути серед людей.
– Але, безпечніше тут не стало.
– Для мене стало. Я приїхала, мені було спокійно, не було тривоги.
І в нас з’явилася можливість. Якраз в Швеції, моя подруга Уляна почала писати проект для менторів, вона хотіла використати «На емоціях», як роздатковий матеріал.
Вона написала мені, чи може через місяць вийти перший наклад. Я почала думати, що окей, треба якось надрукувати, окей, буду шукати людей, які допоможуть і я запиталася в тебе, чи знаєш ти якісь друкарні, хоч я не уявляла, як це все робити на відстані.
Ти запропонував свою менторську програму, яка допоможе мені розкрити продукт, зробити його комерційним, якісним та класним. Це було дуже вдало і вчасно, бо я відчула себе наодинці зі своєю ідеєю, не знала як її реалізувати, у мене не було досвіду випускання фізичного продукту.
Ці питання, навіть на початку, які ти скидав по своїй менторській програмі, були дуже вдалі. Я писала, для чого люди грають, де, з ким, які в них усвідомлення, які переконання змінюються, а що в них з’являється нове. Воно дало нове класне розуміння цінності продукту, бо я ж так грала з собою, друзями. Я взяла свій перший прототип у Швецію, ми там використовували кілька карток з різними людьми, але я не усвідомлювала всієї широти та потенціалу. Якраз менторська програма допомогла більше заглибитися в продукт, а Уляна коли сказала, що через місяць є нагода випустити першу версію, дуже прискорила процес. Треба 20 комплектів! І ми почали шукати друкарню…
– Можна сказати, що нагода випустити свій продукт, фактично повернула тебе додому?
– Так, бо я хотіла побачити цю коробку, хотіла поспілкуватися з людьми, зібрати фідбеки, як їм. У мене було день народження першого серпня, я хотіла відсвяткувати його в Україні, ніби початок чогось нового, це було дуже символічно для мене. Я якраз отримала першого серпня перший пілотний примірник фізично, це було дуже круто.
– Я пам’ятаю, що тоді ти не могла ствердно сказати чи залишаєшся в Україні, чи ні. Чи ти тоді вирішила?
– Я вирішила це за 2 місяці до того, як повернулася в Україну. У мене було бажання, що я от-от повертаюся додому. Я просто не знала, чим я буду займатися. Але потім я й ФОПа відкрила.
– О, це теж цікаво. Фактично, ти поїхала в Швецію громадською активісткою, а повернулася підприємицею з власним продуктом, причому Швеція тут ні при чому.
– Так вийшло. Я ніколи не думала, що так може статися, бо ж навколо мене був громадський сектор. Але деякі мої друзі були зареєстрованими підприємцями, я думала: «Блін, це круто, я можу бути більш незалежною, створювати щось своє».
Я відкрила ФОПа, щоб друкувати «На емоціях», в тому числі, я відчула, що це підприємницька діяльність, плюс ти часто мене менториш по бізнес-процесах, це круто, бо я відчуваю, що це мій продукт, мені хочеться ходити кожен день в офіс, його покращувати, розробляти. Вже така формується спільнота навколо мене, цієї ідеї, в яку вірять.
Тому це велика мотивація зробити це якісно і, дійсно, допомогти іншим людям. Як я допомогла собі картками зробити своє психічно-емоційне здоров’я більш стабільним, так само хочеться, щоб інші люди змогли здобути цю навичку, яка стосується емоцій.
– Тобто по суті, якщо ми говоримо про продукт «На емоціях», це взагалі мова про навички в роботі з якоюсь частиною себе і, звичайно, про розуміння когось, бо якщо ти розумієш, як працюють емоції в тебе, то вони, скоріш за все, в інших людей працюють так само.
– Так.
Про ненависть та співпрацю
– Під кінець творчим людям часто ставлять питання, яке ніхто не любить. «Які твої творчі плани на майбутнє?». Можемо про те, як ти бачиш розвиток цього продукту і, можливо, задумки ще про щось.
– Я поки рухаюся поступово, мені тема емоцій дуже подобається, але ще є тема потреб, вона йде перед емоціями, і було б класно згодом випустити додаток, який стосується потреб, щоб дати людям розумінням причини емоцій і як задовольняти свої потреби.
– Не боїшся, що всі психологи тебе зненавидять? Бо ти в них відбереш роботу. Нащо йти до психолога? Купив собі комплект, заплатив, порівняно з консультаціями психологів, дуже малі гроші, розібрався в собі…
– Я співпрацюю з психологами, по-перше, це плюс, що вони готові ділитися своїми знаннями, по-друге, не всі люди можуть заплатити реально за психолога, не у всіх є гроші, але всім треба розвивати психічне здоров’я.
Тому продукт «На емоціях» є селф-хелп, варіант допомоги собі. Я думаю робота знайдеться для всіх: для психологів, психотерапевтів і для мого проекту, тому я за співпрацю.
– А може навпаки, психологи будуть вдячні, бо клієнти зможуть чіткіше на прийомі розказати, про що йдеться, а не просто плакати в куточку, і не знати, що говорити.
– До речі, так. Буде простіше, можна буде швидше досягти результату, бо людина буде більш підготовлена до цього всього.
– Ну так, після ковіду і війни всім треба буде психолог, і не один раз.
– Завжди класно мати багато різних інструментів, щоб залежно від потреби вибирати і використовувати з клієнтом. Це додаткова штука до психології, а не та, яка протистоїть.
– Окей, коли ми чекаємо вихід з друку?
– Середина жовтня. Передпродаж вже відкрито, можна купити зараз зі знижкою. Друк буде всередині жовтня, а тоді можна отримати.
– Кльово, тоді чекаємо!
Корисні лінки: