Продовження конспекту лекцій з курсу Кевіна Вербаха «Gamification».
Попередні частини: Розділ 1, Розділ 2, Розділ 3, Розділ 4, Розділ 5.
Розділ 6. Теорія самовизначення (self-determination theory).
Обмеження біхевіоризму
Перша велика проблема біхевіоризму полягає в тому, що він залишає поза увагою багато речей.
До того ж, ідея зміни людської поведінки через створені системи винагороди або покарання на основі научіння через зворотний зв’язок лякала людей. Виникала асоціація з такими речами, як соціалізм і фашизм, що намагались маніпулювати і змінювати поведінку людей способами, що викликали протест.
Міркуючи про можливість використання ідей біхевіоризму в ігрофікації, варто пам’ятати, що якщо ви збираєтесь застосовувати чисто біхевіористський підхід, ви ризикуєте зосередитись на людині як на чорній скрині. І це відведе вас від розуміння того, що це людина і це гравець. А ігрове мислення має працювати в напрямку створення максимальних можливостей для людини як гравця. Вона є центром дій.
Ризики біхевіоризму
Перше – маніпуляції. Ідея, що це системи, які створені для того, щоб змушувати людей робити певні речі. І якщо мета ігрофікації полягає в тому, щоб максимально ефективно використовувати те, як мозок реагує на винагороду, зворотний зв’язок і так далі, використання цих механізмів для досягнення чиїхось бажаних результатів може виявитись небезпечним.
Другим викликом, або проблемою, пов’язаною з біхевіористським підходом, є те, що називають «гедоністичною біговою доріжкою». Це означає, що як тільки ви починаєте зосереджувати увагу на тому, щоб давати людям нагороди заради їх задоволення, виникає ефект зворотного зв’язку, заснований на тому, що мозок починає виробляти дофамін. Ви не зможете зупинитись, оскільки якщо люди навчились реагувати на нагороду, вони будуть реагувати тільки тоді, коли ви даєте їм цю винагороду.
Третя причина для занепокоєння в втому, що коли ігрофікація занадто сильно зосереджується на поведінці, вона має тенденцію зосереджуватися так само сильно і на винагородах. Але ми робимо щось з багатьох інших причин. Ми робимо щось з явних причин. Ми робимо щось з альтруїстичних міркувань. Ми робимо щось, керуючись соціальними мотивами, заради спілкування з друзями тощо.
Внутрішня та зовнішня мотивація
Альтернативою біхевіористському підходу в психології є когнітивізм. Когнітивізм зосереджений на тому, щоб відкрити чорну скриню і з’ясувати, що насправді відбувається всередині, що мотивує людей поводитись певним чином.
Для наших цілей важливо думати про дві широкі категорії, які можна назвати внутрішньою і зовнішньою мотивацією.
Внутрішня винагорода означає, що ви робите щось заради самого процесу. Ви робите це не тому, що існують якісь зовнішні стимули, ви робите це тому, що ви хочете цього, тому що це приносить внутрішнє задоволення, захоплює, дарує радість, надихає, просто заради самого процесу.
Другою категорією є зовнішня винагорода. Це означає, що ви робите щось з якихось причин, а не заради самого процесу. Можливо, заради грошей. Або заради слави і кар’єри. Можливо, хтось попросив вас це зробити, і ви цінуєте цю людину.
Концепцією SAPS
Гейб Зирехман, який є консультантом з ігрофікації і організатором конференцій, говорить про чотири різних види винагород, які є переважно різними видами зовнішніх мотиваторів-винагород у ігрофікації. Він називає це «Концепцією SAPS», що розшифровується як «статус», «доступ», «влада» та «речі»
Cтатус. Ми робимо щось, тому що ми думаємо, що це зробить нас крутими, що інші люди будуть цінувати і поважати той факт, що ми робимо це. Наприклад, якщо ви опиняєтесь у верхній частині таблиці лідерів, ви поліпшуєте свій статус.
Доступ. Ідея полягає в тому, що коли ви щось робите, ви отримуєте доступ до чогось, до чого інші люди доступу не мають. Наприклад, якщо ви відповідаєте на багато запитань, що задають люди в чаті – ви отримуєте доступ до спеціального каналу модераторів.
Влада. Це означає, що в результаті ваших дій ви отримуєте право робити певні речі. Отже, ще раз, згадайте приклад модератора і дошки оголошень, або сайт з питаннями і відповідями. Той факт, що у вас є достатня кількість балів, може дати вам можливість редагувати певні певні повідомлення.
Речі. Матеріальна винагорода. Те, що ви фізично отримуєте у відповідь на свої дії, це остання складова у структурі Зихермана.
Він також робить два твердження щодо цієї структури.
Перша твердження полягає в тому, що компаніям вигідніше робити те, що знаходиться у верхній частині ієрархії, як, наприклад, статус, оскільки це дешевше.
Другим твердженням, дещо спірним, є те, що ці винагороди розташовані також за силою мотивації.
Теорія самовизначення
На початку 1970-х років Ед Десі і Річард Райан, два психологи з Університету Рочестера, розробили підґрунтя для теорії, яку ми зараз називаємо теорією самовизначення. Це ґрунтовна теорія людської мотивації, яка на прикладі багатьох досліджень змогла показати, що люди не завжди мотивовані нагородами.
Теорія самовизначення насправді охоплює цілий спектр типів мотивації.
Якщо схематично зобразити три категорії, в лівому кінці спектру знаходиться так звана А-мотивація. Вона означає повну відсутність мотивації. Ви абсолютно байдужі до певної діяльності, і це називається бути а-мотивованим.
На іншому кінці спектру знаходиться внутрішня мотивація, тут ви робити щось тільки з однієї з можливих причин – тому що вам подобається це робити.
Посередині знаходиться широка категорія зовнішніх мотиваторів.
Згідно з теорією самовизначення, існує континуум від найбільш зовнішніх до найбільш внутрішніх форм зовнішньої мотивації.
Найближче до А-мотивації, знаходиться найбільш зовнішня мотивація, яку вони називають зовнішньою регуляцією. В цій точці ви дійсно не хочете робити щось. Єдине, що змушує вас це зробити, це чиєсь прохання. І ви робите це тільки тому, що відчуваєте, що мусите. У бажанні зробити щось відсутнє ваше «Я».
Другою категорією є інтроекція. Мова йде про те, що іноді ми беремо зовнішні мотиватори і перетворюємо їх на наші власні. Саме до цієї категорії належить статус. Статус ніби говорить: я не дуже хочу робити це, але інші люди будуть мене оцінювати. Вони подумають, що я крутий. Тут вже з’являється власне «Я». Я не кажу, що роблю це виключно через інших людей, але відбувається інтроекція, тобто я беру точку зору інших людей щодо статусу і пристосовую її до себе, щоб захотіти зробити цю річ.
Наступна категорія – ідентифікація. Тепер я роблю це не тільки тому, що інші люди думатимуть, що я крутий, а тому, що я бачу в цьому певну цінність. Мені не дуже подобається вивчати математику, але я розумію, що розбиратись в математиці важливо для досягнення успіху в сучасному бізнесі і сучасній економіці, тому я зроблю це. Це певним чином співпадає з моїми власними особистими цілями. Я ідентифікую себе, я логічно міркую і роблю висновок, що в цьому для мене є цінність, але я й досі не дуже хочу цього робити.
Далі інтеграція, вона найближча до внутрішньої мотивації. Тут ми спостерігаємо абсолютну внутрішню узгодженість між моїми цілями і тим, що я маю зробити. Я дуже хочу займатися фітнесом. Це добре для мене. Я знаю, що мушу це робити. Хоч це не приносить мені задоволення і мені все ще потрібен якийсь поштовх.
І, нарешті, коли ми пройшли весь шлях до кінця і дійшли до внутрішньої мотивації, діяльність досягла тієї стадії, коли вона має цінність і мотивує сама по собі.
Отже, що насправді потрібно, щоб зробити щось магічно мотивуючим? Відповідь лежить в самому серці теорії самовизначення. Згідно з цією теорією, існують три атрибути внутрішньої мотивації. Три фактори, завдяки яким певна діяльність сама по собі матиме для людей цінність. Це припущення було перевірене у багатьох дослідженнях, проведених в різних галузях.
Перше – компетентність. Вона пов’язана з усвідомленням власних здібностей. Це усвідомлення того, що ви здійснили щось. Вирішили проблему, подолали перешкоди. Ви чогось досягаєте, виконуючи певну роботу.
Другим атрибутом є автономія, яка ніби говорить: люди відчувають, що їх контролюють. Я ж роблю вибір, не хтось інший говорить мені це зробити. Це роблю я, це мій власний вільний вибір. Осмислений вибір.
Третім атрибутом є спорідненість. Під спорідненістю Десі та Райан мають на увазі те, коли ваша діяльність пов’язана з чимось за межами власного «Я», наприклад, відчуттям значущості. Наприклад, «Я роблю це, тому що використовую менше енергії, а це добре для нашої планети». Або «Я роблю це разом з друзями». Соціальна взаємодія є елементом спорідненості, який ми бачимо у великій кількості в іграх.