Продовження конспекту лекцій з курсу Кевіна Вербаха «Gamification».
Попередні частини: Розділ 1.
Розділ 2
Чим ігрофікація не є
Ігрофікація не перетворює все на гру. Ви все ще перебуваєте у реальному світі. Ігрофікація каже: «А давайте покращимо цей реальний досвід. Знайдемо щось від ігор таке, що підвищить вашу продуктивність та мотивацію».
Ігрофікація проти нудьги? Solitaire, системна гра від Windows — 9 000 000 000 годин було витрачено гравцями на неї у 2003 році. В більшості випадків — на робочому місці щоб не було нудно. Ігрофікація теж пов’язана з боротьбою з нудьгою але використовує ігрові елементи для підвищення значущості самої роботи.
Брендування та адаптації. Гра монополія компанії McDonald’s — це вдала рекламна акція, у якій потрібно відклеїти етикетку і взяти учать у грі, що відбувається у одному з ресторанів McDonald’s. Ця гра не спрямована на внесення якихось змін у ваш досвід перебування у McDonald’s. Ця акція спрямована на те, щоб використати відому гру та підвищити бажання людей приходити до ресторану. Це дуже схоже на ігрофікацію, але тут використовується реальна гра, тоді як при ігрофікації гра розбивається на елементи й осмислюється те, чому вона може нас навчити в межах звичного реального досвіду.
Серйозні ігри — симуляційні, освітні, трансформаційні тощо. Це потужний засіб симуляції певної ситуації для розвитку системного мислення, для
навчальної ситуації. Але ж знову, це ігри. Вони й були спеціально розроблені для створення відчуття повного занурення і переміщують гравців у певне середовище. Це і відрізняє ці ігри від процесу аналізу того, що ж можна взяти із ігор і перенести у реальний контекст, щоб його змінити, зробити більш цікавим, покращити
мотивацію.
І, зрештою, ігрофікацію необхідно відрізняти від теорії ігор. Теорія ігор має вагомий стосунок до ігор а тому й до ігрофікації. Але теорія ігор, в першу чергу, є набором алгоритмів, формул й кількісних методів для аналізу та прийняття стратегічних рішень.
Ще три речі про те, чим ігрофікація є
Ігрофікація — це прислухання до ігор. Ігрофікація означає визнання впливового потенціалу ігор. Того, що ігри можуть нас дечому навчити. Тому, що ігри мають дуже складний дизайн і що якщо ми зрозуміємо їх механізми, зрозуміємо як скористатися ігровими технологіями, ми зможемо отримати відчутні результати у своїй діяльності, наприклад, у бізнесі чи громадському секторі.
Ігрофікація пов’язана з навчанням. Навчанням, на основі аналізу процесу розробок ігор, а також навчанням на основі аналізу таких галузей, як психологія, менеджмент, маркетинг та економіка. Це шлях до розуміння мотивації. Розуміння і врахування поведінки людей як на робочому місці, так і при розробці маркетингової стратегії, у процесі краудсорсингу, або при аналізі змін поведінки. Це вивчення того, що примушує людей діяти певним шляхом та розробка моделей, які б активізували ці аспекти поведінки — все це є тим, що може робити ігрофікація.
Ігрофікація, по своїй суті, є розвагою. Розвага має великий вплив, це одна з основних речей, яка робить ігри важливими і такими значущими упродовж всієї історії існування людства. Це дає нам розуміння, що ігри є чимось більшим, ніж математичними моделями. Адже гра здатна створити відчуття того, що ми називаємо розвагою.
Що ж таке гра
Канадський філософ Бернард Сюітс запропонував для визначення поняття гри набір із трьох специфічних характеристик цього феномену:
- гра завжди має ціль (добігти до фінішу, набрати більше балів, довести до банкрутства опонентів, спільно досягти мети ігрового сценарію);
- гра має визначені правила та обмеження, які встановлені до початку гри;
- гра добровільна для участі, і учасники готові добровільно дотримуватись усіх правил та обмежень заради самої цінності брати участь в грі.
Спрощено, Бернард Сюітс визначає гру як добровільне подолання необов’язкових перешкод.
Йоган Гейзінга доповнює цей пазл таким феноменом як границя між реальністю та ігровим світом. Коли ми граємо у футбол, ми перебуваємо в рамках ігрового поля та правил гри у футбол. Якщо ми на трибуні стадіону спостерігаємо за грою — ми не граємо у футбол. Якщо ми граємо у відеогру чи настільну гру — ми живемо за правилами та законами ігрового світу. І це те, що зв’язує в єдине ціле три шматки від Сюіта — гра затягує гравців у свій віртуальний світ.
Ігровий процес та гра (play and game)
Ігровий процес процес є нестримним і відбувається заради самого процесу. Про що кажуть всі цитати та концепції — ігровий процес є свободою, це нагода робити все, що ви бажаєте, але у межах певної структури. Тобто, існують певні обмеження.
Всередині цього простору ви можете бути самим собою і експериментувати з чим завгодно, навіть просто блазнювати.
Гра. Ігри ж формальні, структуровані і передбачають результат. Але ця система, по суті, є тим, що і створює певний набір варіантів, а ці варіанти мають свій зміст. Це щось, що відбувається на основі ваших дій. Тих дій, які ви робите для того, щоб змінити результат. Таким чином, гра пов’язана з прийняттям вірних рішень з метою отримання очікуваного (прораховуваного) результату. Гра схожа на дорогу з багатьма відгалуженнями, на якій ми маємо набір варіантів, і кожне рішення веде до різних результатів. І що б ми не робили, ми отримуємо результат.
А для того, щоб переміщуватися від одної точки до іншої, нам потрібно стартувати в одному місці, а фінішувати в іншому. І це є метою гри-подолати шлях, при цьому вибрати дорогу, яку вважаємо найбільш доцільною. У такому середовищі і відбувається ігровий процес. Тут ми маємо й деяку свободу дій. Ми можемо зробити хибний крок і повернутись на початок, не отримавши результату. Але якщо ми діяли вірно? — Ми згодом доберемося до фінішу. У нас є вибір того, як діяти.
Ігровий дизайн, структура, що впроваджена в процес, дає нам можливість вибирати, відчувати певну свободу, мати цю свободу, але знаходитися у середовищі, яке
додає певного значення нашим рішенням, таким чином створює сенс досягнення результату.